Надворі 2018 рік. З часу підписання Других, ніби “актуальних” сьогодні, мінських угод пройшло вже три роки.
Ці роки увійдуть в нашу історію, як час, за який всім буде соромно. Бо всі ці роки ми на найвищому рівні всерйоз обговорювали і припускали реальну можливість повернення територій, які були захоплені у нас внаслідок військових операцій і бойових дій, якимсь дипломатичним шляхом.
Цілковита нісенітниця стала головною метою офіційної політики. Так звана лагідна деокупація, повернення захоплених територій назад якимсь мирним шляхом, стала головним лозунгом. Стала позиціонуватися, як головна мета і основна стратегічна лінія.
Навіть через три роки невиконання найперших обов’язкових пунктів останніх Мінських угод, нам і досі продовжують проштовхувати якусь “реінтеграцію Донбасу”, що супроводжується повною амністією усіх членах ворожих незаконних збройних формувань.
Але від того, що нісенітницю роками повторюють тисячі разів, ніби мантру, вона не стає ані істиною, ані реальністю. Вона точно так само залишається повною неможливою дурницею, що просто не налазить на голову людям, що хоча б більш менш розбираються в темі обговорення і не мають практичної вигоди від лобіювання і проштовхування завідомо нереальних ідей.
Якби кількарічну епоху розмов про якусь там лагідну деокупацію, намагань реалізувати, втілити в життя Мінські домовленості треба було б називати для історії, цьому всьому добре підійшла б назва “Наша боротьба зі здоровим глуздом“.
Але цю епоху краще буде взагалі вирізати, бо згадувати про неї буде дуже соромно. Тож згадаємо на початку нового року. Ніхто нікому нічого просто так не віддасть. І миру ніякого не подарує.
Якщо хочеш миру, готуйся до війна, а не до дипломатичного вирішення проблем. Інакше замість миру отримаєш і війну, і ганьбу. Збагнути це все нам варто вже нарешті хоча б у поточному 2018 році.
- dsq_needs_sync:
- 1
