• Українська
  • Русский

Взаємовідносини «вчитель-учень», «вчитель-учнівський колектив»

Бути справжнім вчителем — це талант. Адже вчитель повинен вміти передати свій досвід, свої знання дітям. Напевно, кожному педагогу хочеться, щоб саме його учень у майбутньому домігся успіху. І, звичайно ж, приємно, коли саме так і відбувається.

Я ставлю проблему відносин між людьми, в даному тексті — між вчителем і учнями.

Чому одного вчителя діти люблять і приймають, а іншого — просто ненавидять? Я думаю, що ця проблема близька кожному школяреві і кожному вчителю. Взагалі, можна по-різному відповісти на це питання. Але, мені здається, все пояснюється відмінністю характерів.

Не буває абсолютно однакових людей. Тому те, що подобається одним, не завжди готові прийняти інші. По-моєму, треба погодитися з тим, що діти не завжди праві в оцінці своїх вчителів. Чому — не знаю. Може бути, тому, що учні самі не знають, чого хочуть (в цьому випадку винні діти), а, може, проблема дійсно, у вчителі. Ясно одне — розуміння відбувається через багато років. Про це і каже Ф. Іскандер. Автор вважає, що вони не прийняли нову вчительку через те, що вважали її «чужою», не близькою їм. Лише через кілька років він зрозумів, що діти були не праві, а найголовніше — чому.

Пам’ятаєте твір В. Распутіна «Уроки французького»? Лідія Михайлівна, вчителька французької мови, вирішила допомогти хлопчику, хворого недокрів’ям. Щоб дати хлопцеві шанс мати гроші, вона придумує гру в » замеряшкі». Директор школи порахував гру з учнем злочином. Жінка їде до себе на Кубань, але вона ні в чому не звинувачує хлопчика і не забуває про нього.

На жаль, є й інші ситуації. Учні ніяк не можуть знайти спільну мову з вчителями. По телевізору показували документальний фільм про те, як хлопчик зарізав вчителя фізики ножем. Приводом послужила двійка, поставлена останнім.

Отже , я згідна з Ф. Іскандером в тому, що «любов до першої вчительки» (мені здається, не обов’язково до першої)» так само необхідна і природна, як і перша любов». Без цього не можна. Інакше учень і вчитель будуть намагатися «з’їсти» один одного, а з цього нічого доброго не вийде.

Взаємоповага, ввічливість, привітність, уважність один до одного, — ось все, що потрібно від обох сторін. Вчителям подобається, коли учні не спізнюються, приходять підготовлені, уважно ставляться до вимог вчителя. А учням подобаються ті вчителі, які пояснюють тему цікаво і на доступному для учня мовою. Щоб не вступати в конфлікт з учителем треба просто знайти спільні інтереси і діяти. Якщо учень не порушує суспільних норм, виконує вимоги, то вчитель не буде строго до нього ставитися.

Пам’ятайте, що вчитель, в першу чергу, чийсь батько, брат, сестра або дочка, ні за яких обставин не ображайте їх! Але й вчитель не повинен ображати учня при всіх. Треба бачити не тільки негативні сторони учня, а знайти «родзинку». Необхідно бачити не тільки негативні сторони учня , а й позитивні.

Вперше дитина починає свою освіту ще в дошкільному закладі, але все ж, справжнє знайомство з систематичним навчанням відбувається при вступі дитини до школи. Школа має велике значення в житті зростаючого чоловічка — привчає його до систематичної розумової роботи, до спілкування з однолітками, виховує і розвиває особистість.

У сучасній українській школі, на жаль, виконуються не завжди або недостатньо функції виховання — розвиток гармонійної, самодостатньої, адекватно впевненої в собі і своїх успіхах особистості. Відбувається це найчастіше, тому що головною метою школа ставить передачу академічних знань, не завжди враховуючи особливості вікових періодів дитини, здатності до творчості і самостійності.

Підліток знаходиться між двома світами — він вже не дитина, але й не дорослий. Цей вік характеризується нестійкою самооцінкою, підвищеною ранимою і критичністю, прагненням до самостійності. Не зустрічаючи розуміння у випадку, коли педагог не враховує особливості підліткового віку, підліток або замкнеться в собі, або буде відкрито йти на конфлікт. На одні й ті ж речі та явища підліток і вчитель, в міру різного віку, дивляться по-різному. І якщо педагог не прагне подивитися на ситуацію очима підлітка, то між ними можливо вибудовування так званого смислового бар’єру, тобто кожен вкладає в події свій сенс і діалог, в підсумку, проходить на « різних» мовах.

Насправді кожен вчитель мріє про ідеального учня, а кожен учень — про ідеального вчителя. Всі ми, подорослішавши, маємо різні спогади про шкільних вчителів. Є вчителі, яких ми не пам’ятаємо — ні імені, ні зовнішності, є вчителі, яких ми згадуємо з вдячністю (підтримували, були цікавими, справедливими, з ними пов’язані якісь історії з нашого життя тощо). А були й такі вчителі, про яких залишилися не найкращі спогади.

В очах дитини, а тим більше — підлітка, ідеальний вчитель — це людина справедлива, готова вислухати і зрозуміти, чесна і щира, здатна зробити навчання цікавим і захоплюючим.

Для того, щоб зуміти налагодити відносини з підлітком, вчитель повинен володіти такими якостями як емоційна стійкість, емоційна зрілість і комунікативна компетентність (вміння спілкуватися). Емоційна стійкість дозволяє вчителю адекватно і спокійно оцінювати факти і бути готовим до будь-яких питань і відповідям з боку підлітка. Емоційна стійкість дозволяє вчителю зберігати емоційну рівновагу серед учнів. Емоційна зрілість — це здатність поважати думку інших, навіть якщо ці інші — учні, а також уміння виявляти доброту, співчуття і взаєморозуміння. Це сприяє більш щирим і неформальним відносинам між вчителем і учнем.

У житті чимало прикладів, коли учень, вже дорослий, продовжує підтримувати відносини зі шкільними вчителями і це спілкування приносить радість і задоволення обом сторонам. Компетентність у спілкуванні дозволяє поважати і приймати підлітка такого, який він є, враховуючи всі особливості його віку. Компетентний у спілкуванні вчитель ніколи не дозволить собі постійну критику, приниження і висміювання недоліків підлітка. Такий вчитель буде будувати спілкування на рівні «дорослий — дорослішаючий» з повагою і підтримкою.

Таким чином, хочеться відзначити, що вчителі відіграють величезну роль у дозріванні самооцінки та особистісних характеристик кожного учня, з яким стикаються. Але все ж, важливим моментом є те, що процес навчання — це рух «назустріч» і налаштованість вчителя на спілкування і навчання теж залежить від протилежної сторони. Найчастіше в думках вчителя, згідно з нашим українським менталітетом, ідеальний учень — це той учень, який вчасно вчить уроки, швидко думає, проявляє ініціативу і самостійність, і ніколи не створює проблем своєю поведінкою (дотримується дисципліни, не сперечається і т.п.), а також чуйний, чесний і скромний.
Образ учня очима педагога — це швидко підростаюча людина, що не створює додаткових турбот. Загалом-то, все те, що суперечить самому факту підліткового віку.
Стереотипи в шкільному вихованні.

А тепер згадайте себе в шкільні роки . Відмінникам частіше багато чого прощалося, двієчники завжди оцінювалися негативно. Так відбувається тоді, коли вчитель не особливо вдивляється в особистість учня, і чим більше у такого педагога стаж роботи, тим більше він схильний поділяти своїх учнів на «категорії» і «типи».

Пошук нових технологій надання допомоги учням і вчителям змушує не тільки до емпіричних досліджень, а й до спроб по-новому осмислити шкільні реалії, дати їм нове, не цілком звичне теоретичне пояснення. Базою для поглибленої рефлексії власної професійної діяльності та розуміння процесів, що виникають між головними фігурами освіти — учнем і вчителем, може стати полісуб’єктний підхід. Не варто лякатися модерного терміна. Розібратися в основних його ідеях не надто важко. Зате свіжий погляд з позицій цього підходу може допомогти відповісти на деякі непрості питання освітньої практики.

ЕТИКА

dsq_needs_sync:
1
Tagged under