• Українська
  • Русский
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

У полоні риторики! Першовересень — не тільки всенародне урочисте дійство, а й найліпша нагода для відвертої розмови про цілком приземлене й очевидне

В Україні вкотре відсвяткували День знань. Першовересень — не тільки всенародне урочисте дійство, що єднає покоління, а й найліпша нагода для відвертої розмови про цілком приземлене й очевидне. Адже свята швидкоплинні, а в житті правлять будні.

Імітаційні реформи в освітній сфері — притча во язицех. Ключові посадовці, котрим бракує харизми, здібностей і, власне, освіченості, маскують своє неуцтво сумнівними дипломами й атестатами про наукові ступені і вчені звання. То на що може сподіватися країна, коли на верхівці її управлінської вертикалі перебувають такі персони?

Замість демократизації, конкуренції і прозорості в освітньому просторі протягом трьох останніх років удосконалено авторитарно-корупційний механізм розподілу й перерозподілу адміністративних і фінансових ресурсів. Стратегічно нікчемними виглядають повзучі зусилля зосередити якнайбільше повноважень в одних руках, причому доволі безвідповідальних.

Мало доброго — через брак політичної волі й технократичної складової — можна сказати й про модернізацію вітчизняної освіти. Замість злагодженої роботи профільного міністерства спостерігаємо швидке переродження призначенців чільних політичних сил на маріонеток, що прагнуть осідлати тіньові потоки і втриматись у насидженому сідлі. Затяжне приручення й упокорення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти є своєрідним рубіконом, бо замість дбати про компетентність і результати діяльності агентства, найбільше переймаються тим, чий агент його очолить.

Зрештою, важливий державний орган паралізували й умертвили — що воно є, що його немає. Шкода змарнованих коштів платників податків. Неважко спрогнозувати, що подібне чекає й Національне агентство кваліфікацій, яке передбачено створити після ухвалення нового Закону “Про освіту”.

У низці напрямів міністерство спровокувало безлад. Контроль якості освітніх послуг через процедуру ліцензування перетворився на фікцію. Міністерство конвеєрним способом штампує вишам дозволи й сертифікати на підготовку фахівців, не заглядаючи в ліцензійні справи, не переймаючись підробленими документами, заплющуючи очі на невідповідність кваліфікації і навчальних програм конкретним спеціальностям. Дозволяли набирати на навчання навіть без ліцензійних справ, на підставі слізного листа-прохання.

Освітній бізнес на студентах-іноземцях нагадує осереддя незаконних трафіків, де розкошують посередники і панує імітаційне навчання, надто — задеклароване англійською мовою. Це відлунило в травневому скандалі під час державної атестації у формі ліцензійного іспиту “Крок 2”, що виявився непосильним для іноземних студентів-медиків Вінниці, Одеси, Ужгорода, Харкова. А чиновники обрали найпростіший шлях — обструкційного тиску на Центр тестування при Міністерстві охорони здоров’я. Міністерство освіти і науки ж пишається на тематичних нарадах низькопробним одипломленням прибульців з Африки й Азії, бо насамперед вбачає в ньому валютний клондайк.

Втрата керованості освітньою галуззю, зниження якості освітніх послуг дедалі очевидніші. Державна інспекція навчальних закладів України перетворилася на валізу без ручки. Перевірок, відряджень, видатків чимало, а коефіцієнт корисної дії близький до нуля. Максимум, на що спроможна інспекція після виявлення порушень, — покласти на стіл міністрові “для врахування при ухваленні рішень” повідомлення про те, що управлінська діяльність конкретного закладу “потребує значного вдосконалення”. Ось і все.

Яке “вдосконалення”?! Жодного керівника навчального закладу не звільнили за посадову невідповідність і непрофесіоналізм. Ні інспекція, ні міністерство не спромоглися на кваліфікований “розбір польотів” з приводу провального освітнього менеджменту на будь-якому рівні. Свої повноваження вони соромливо передали правоохоронцям, які вибірково реагують на локальні побори в освітній сфері, де процвітає тіньова економіка, починаючи зі вступних внутрішніх іспитів і поселення в гуртожитки. Після ухвалення нового Закону “Про освіту” Державну інспекцію навчальних закладів перейменують на Державну службу якості освіти. Оце реформа! Неможливо приховати іронію.

Заробітчанські мандрівки міністерських чиновників провінцією нагадують давньоруське полюддя. За поблажливі візити з моральною підтримкою “недооціненого” очільника вишу, за нереагування на акти перевірок, відписки в потрібному руслі розраховуються готівкою і натурою — від санаторних путівок до земельних ділянок. І це сумні реформаторські реалії.

Інформаційно-рекламна кампанія навколо нового Закону України “Про освіту” нагадує заїжджену платівку. Раніше так само проголошували взірцево реформаторським Закон “Про вищу школу”, що фактично законсервував авторитарну практику управління вищим навчальним закладом, звузив права учасників освітнього процесу (учених, педагогів, студентів), позбавив засадничої підвалини демократії — розподілу влади. Внутрішній контроль за діями керівництва є фіктивним, а поле для зловживань ресурсами — безмежним. (Див. про це у проблемно-тематичній статті “Освітні перспективи України” в “Українській правді” за 10 грудня 2014 року. Відтоді ситуація погіршилася, що засвідчили резонансні перипетії в низці університетів, зокрема й столичних.)

Реформаторські потуги МОН зводяться до віднайдення якихось рятівних кількісних показників і нагадують гру в наперстки. Про механізми і результати зростання якості освітніх послуг не йдеться, хоча це має бути пріоритетом. Наразі головне для міністерства — щось переділити, скоротити, зменшити: державне замовлення, стипендіатів, мережу шкіл тощо.

Профільне міністерство уникає предметної розмови про низький рівень власної компетентності не тільки у сфері вищої освіти. Загальноосвітній школі нині пропонується фінська модель з акцентом на підвищення кваліфікації вчителів. Але для впровадженні фінської моделі потрібні адекватні чиновники й кваліфікований міністр високої політичної культури, що сповідує академічну доброчесність не на словах. Днями генеральний прокурор Фінляндії добровільно пішов з посади лише через відкриття справи за звинуваченням у конфлікті інтересів при закупівлі тренінгових послуг. Хоч і заявив про невинуватість.

В Україні ж міністр, заступники міністра, директори і заступники директорів департаментів міністерства освіти і науки, посадовці Державної інспекції навчальних закладів паралельно отримують зарплати за викладацьку діяльність в університетах та інших навчальних закладах (нерідко в кількох одночасно і дуже вже географічно віддалених один від одного), що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Загалом тема “Мертві душі української освіти” заслуговує на окрему розмову. Наразі ж зауважимо, що згадане міністерство здійснює державний нагляд (контроль) за діяльністю навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, дотриманням ними законодавства у сфері освіти і науки.

Як бачимо, в підробітках за сумісництвом освітніх чиновників високого рангу немає жодного конфлікту інтересів! Тому нескладно припустити, чим закінчиться впровадження фінських інноваційних ідей та запозичень в імітаційному виконанні українських реформаторів, які вправні в риториці, але не у впровадженні цивілізованих цінностей на особистому прикладі. Спочатку слід реформувати самих себе.

Сучасне суспільство життєво потребує не кількісних, а якісних змін. На жаль, заскорузле імітаційне мислення українських високопосадовців може спричинити стратегічний колапс не лише освітньої галузі. 

Може, у цьому й полягає чийсь стратегічний задум?

Джерело: DT.UA

dsq_thread_id:
6137982955
Tagged under