Автор: Вероніка Чекалюк
Є люди, яким не потрібні відзнаки й нагороди, бо уособлюють найпрестижніше й навагоміше, що може бути у суспільстві. Таким є Володимир Павлович Мостовий. Він виховав не одне покоління журналістів і громадських діячів.
Його видання «Дзеркало тижня» понад двадцять років тримає в тонусі весь політичний бомонд. Пригадую нашу першу зустріч, як і сьогодні, щоправда в іншому приміщенні, але декорації незмінні: шкіряне крісло, дерев’яний стіл з рукописами й книгами від авторів, сигаретний дим…. Для мене не курця – це відчутия нірвани, коли мудрість й п’янкий дим дають ефект кіно.
Сьогодні, напередодні Дня журналіста, ми зустрілися обговорити статтю. Усміхнений, з іскорками в очах, мене зустрів жартами, як колись, 20 років тому. Мостовий – це окремий світ, планета публіцистики…. Вік класиків, ери якісної журналістики. У моїх руках квіти. Це волошки, бо така самодостатня людина заслуговує на все найкраще, але слів замало. У моєму варіанті – дарувати квіти. А Мостовий жартує: «Це ж ти, Вероніко, «баришню» знайшла… квіти надумала дарувати…»
Люблю і шаную, нехай Володимир Павлович Мостовий направляє, навчає, окриляє, править й «підколює» дотепними жартами ще не одне покоління журналістів.
Зі святом, колеги!
- dsq_needs_sync:
- 1
