Жертвами булінгу бувають і вчителі. Педагоги вже говорять про появу нового типу дітей – психологічних кілерів.

Після прийняття Закону про булінг в Україні відбулося декілька судових проваджень про булінг, спрямований на вчителів.

Щодо першого такого випадку правоохоронці повідомили: «Булінг проявлявся в систематичних образах і психологічному тиску з боку учня на вчителя. Учня визнали винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення (частина 3 статті 173-4: «Булінг учасника освітнього процесу»). Суд зобов’язав матір неповнолітнього сплатити штраф у розмірі 850 гривень.

Закон про булінг (так його скорочено називають, а повна назва – «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу» від 18.12.2018 року) стосується не тільки учнів шкіл. Його дія поширюється на:

• вчителів,
• адміністрацію шкіл, інших працівників шкіл
• вихователів, інших працівників садочків,
• освітян позашкілля,
• працівників закладів вищої освіти,
• дошкільнят,
• студентів,
• батьків учнів/студентів/вихованців/гуртківців.

Що робити, коли вас булять учні?

1. Зрозумійте, що ви – жертва булінгу. Відмовки «це стається з усіма», «діти є діти» та «не варто на таке звертати уваги» не допоможуть, ситуації не змінять і вам ніяк не зарадять. Перше, що ви маєте зробити – чітко зрозуміти, що над вами відверто знущаються.
2. Не панікуйте та не «ховайтеся в собі». Вам необхідно поговорити про це з рідними або колегами-вчителями, але без висновків – просто поділіться своїми емоціями та переживаннями. Одному важко побороти почуття приниження. Пам’ятайте: булінг учителів – точно не привід соромитися.
3. Визначте, хто з дітей – лідер (зокрема, й лідер булінгу щодо вас). Спробуйте налагодити з ним контакт. Булінг учителів часто починається з того, що дитині потрібно встановити свій авторитет серед однокласників. І вона обирає найлегший, на її думку, спосіб: знущатися з учителя. Можливо, варто більше уваги приділити цій дитині: спитати на перерві, як в неї справи, поцікавитися, який фільм їй сподобався з останніх. Важливо потоваришувати з учнем – підлітку досить важко булити того, з ким у нього є певний зв’язок. Інколи навіть проста усмішка чи підморгування на уроці можуть стати кроком до примирення.
4. Влаштуйте для дітей конкурс чи змагання на уроках, спробуйте направити їх цікавість, сили та енергію на здорову конкуренцію.
5. Організуйте клуб інтересів – дійсно цікаву програму обговорень сучасних фільмів, книг, серіалів, подій, щоб знайти для дітей спільні теми та об’єднати їх довкола чогось іншого, аніж навчання чи булінг учителів.
6. Встановить чіткі правила гри – разом з учнями створіть свій кодекс поведінки та взаємної поваги в класі. Якщо хтось порушуватиме цей кодекс – він потрапить у немилість до всіх учнів.
7. Встановіть відеоспостереження в класі, якщо дозволяють кошти та адміністрація. Це допоможе в гострих ситуаціях запобігти випадкам булінгу та стримати дітей.
8. Будьте в постійному діалозі з колегами та дирекцією школи, тримайте їх в курсі ситуації.

Міфи про булінг

Міф № 1. Булінг можливий тільки у слабкого вчителя 

Цей міф вкрай небезпечний, оскільки через нього викладачі вважають за краще замовчувати конфлікт і пізно звертаються за допомогою.

Згідно з опитуваннями, проведеними в українських школах, рівень професіоналізму й особисті якості викладача не впливають на ймовірність цькування. 

Міф № 2. Учитель може взяти й припинити булінг щодо себе 

Цей міф лише посилює відчуття безсилля, яке відчуває жертва цькування, якщо булінг не припиняється. Найкраще, що може зробити вчитель в ситуації цькування – об’єднатися з іншими дорослими, які не хочуть миритися зі свавіллям школярів-агресорів. 

Міф № 3. Булінг можна зупинити разовою мірою: виклик батьків, розмова учня з директором, лекція класу, вимушене публічне покаяння агресора

На жаль, короткострокові заходи неефективні. Необхідна послідовна, довготривала робота, перегляд норм і цінностей закладу освіти.

Міф № 4. Булер – це дитина з низькою самооцінкою й невмінням вибудувати спілкування з однолітками 

З цим хибним судженням соціальні служби зіткнулися ще в 1970-і роки. У розвинених країнах тоді помилково передбачалося, що булеру необхідні турбота й підтримка. До них ставилися як до людей, що страждають від самотності та викликаних нею тривожності та неконтрольованого гніву.

Однак статистика показала, що у багатьох дітей-булерів висока самооцінка, контактність, жодної самотності. Часто їхх поведінка викликана не тривожністю, а тонким розрахунком.

Міф № 5. При роботі з дітьми-агресорами достатньо звернутися до їхніх батьків 

У булерів часто не налагоджений довірчий контакт з сім’єю.

У гіршому випадку батьки агресорів і самі виявляються властолюбними нарцисами. При цьому до цькування, яку влаштовує їх дитина, вони ставляться з явним або мовчазним схваленням.

Портрет жертви

Булінг, як воронка, затягує всіх. Через те, що витівки булера відбуваються на очах у глядачів, агресори, їхні жертви, свідки та випадкові очевидці виявляються залучені у цькування.

Це підриває почуття безпеки у школярів і вчителів, ставить під загрозу психологічне і фізичне здоров’я, якість і ефективність самого навчання, викликає безпорадність і агресію педагогів.

При цьому стать учителя, місце проживання, сімейний стан або рівень освіти не впливали на частоту і форми прояву булінгу з боку учнів.

Портрет агресора

Близько половини опитаних учителів назвали серед причин цькування учнями своїх колег:

• бажання поставити себе вище в очах однокласників;
• вихлюпування психофізіологічних сплесків, характерних для періоду дорослішання.

Портрет глядача

Зазвичай маленькі нарциси потребують свідків їх влади. Розкид ролей цих свідків досить широкий:

• послідовники – беруть участь в булінгу, але не починають його прояви;
• схвалюють – не беруть участі в цькуванні, але їх цікавість підбадьорює насильника;
• байдужі свідки – не втручаються, не виявляють ні схвалення, ні осуду;
• потенційні захисники – не допомагають жертві, але засуджують насильство;
• захисники – намагаються допомогти жертві цькування.

Антибулінгові заходи

​Спроби цькування завжди матимуть місце в школі. Бо особистісний розлад, яке змушує булера стверджувати себе через владу, зустрічається в людьскій популяції з високою частотою. І таких дітей, на думку фахівців, стає все більше.

Так, з погрозами від учнів, згідно з опитуванням, стикався кожен другий викладач.

Важливо пам’ятати, що не саме цькування створює в школі тривожну атмосферу – а характер реакції на його випадки:

• чи передбачені санкції за таку поведінку,
• чи був проігнорований факт булінгу,
• чи заступився хтось за жертву?

Повністю викорінити агресію з учнівського середовища неможливо, але в наших силах адекватно ставитися до випадків насильства, виробити у педагогів і учнів чітку позицію стосовно до цькування і готовність певним чином протистояти булінг.