• Українська
  • Русский

І. Лікарчук: про відвідування уроків вчителів директором

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.

Іще одна тема, яка народилася після моєї учорашньої зустрічі за кавою із одним директором школи. Це відвідування уроків вчителів директором та його заступниками.

Відверто кажучи, я думав, що цей маразм нашої шкільної системи давно в минулому. Виявляється, що живий курилка… «Інспектірующіє люді» та «експерди» (пишу так свідомо) й досі вимагають від директорів отой пріснопамятний «Журнал внутрішкільного контролю», котрий з’явився у совєтських школах іще у 1936 році…

Як згадаю свої директорські роки і цей журнал, то і зараз моторошно стає. Бо тоді діяла норма відвідування уроків, й перевіряючі ретельно рахували, скільки разів ти упродовж тижня ЗАВАЖАВ учителю проводити урок (норма для директора – 4 уроки), а потім давав «рекомендації» та вказівки, як тому працювати.

Дарма, що ти за фахом, скажімо, історик і не бельмеса не розумів, що говорить вчитель на уроці французької, чи математик – на уроці з геометрії. Але мав ретельно нотувати хід уроку, хронометраж часу, фіксувати, яким боком вчитель повертався до класу і до дошки, сидів він за столом чи рухався і т. ін., а потім писати ті кляті рекомендації.

Відверто кажучи, я просив це робити замість мене іншу людину, бо безглуздість тієї роботи убивала. А коли став начальником обласного управління, то взагалі радив директорам НЕ ходити на уроки, як ото батюшки ходять на проводах між могилами на кладовищі…

Слава Богу, що у 1989 році тодішній міністр народної освіти Михайло Володимирович Фоменко безглузду норму відвідування уроків відмінив. Але саме відвідування залишилося. І от виявляється, що совєтські вимоги до того відвідування уроків продовжують жити в першій чверті ХХІ століття.

Очевидно, деякі начальники у відділах освіти й досі вважають, що як у радянські роки, директор школи є «учителем учителів», і посада дає йому право оцінювати педагогічну працю вчителя та ще і давати вказівки, як тому потрібно працювати. Хоч невідомо, яким власне педагогом є директор школи: хорошим чи ніяковеньким?

Мені щиро жаль і учителів, котрі вимушені терпіти оце нахабне втручання у їхню педагогічну діяльність, і директорів, котрі мають виконувати роботу, що принижує їхніх же колег, і є абсолютно не потрібною та безглуздою.

Хоч, відверто кажучи, знав багатьох директорів, які від того процесу відвідування та «аналізу» отримували задоволення. Начебто збоченці якісь… Завжди думав над питанням: «Якщо головний лікар лікарні за фахом стоматолог, то чому він не приходить із «Журналом внутрішньолікарняного контролю» на прийом до, скажімо, гінеколога, і не дає тому вказівок і рекомендацій, як потрібно лікувати хвору?»

Смішне і дике питання. Але чому аналогічне питання не є смішним і диким для багатьох директорів сучасної школи? Тим більше, якщо педагогічна свобода вчителя закріплена в Законі «Про освіту». Чи совкові традиції й совковий менталітет важливіші й дієвіші від закону?

Я – за «табу» на відвідування уроків учителя директорами шкіл та їхніми заступниками у рамках так званого «внутрішкільного контролю»! Учитель має бути вільним у своїй педагогічній діяльності. Контроль його роботи – лише за результатами: освітнім прогресом його вихованців. Усе інше – від лукавого. Лукавого із совєтським духом.

Оригінал

intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
Tagged under