• Українська
  • Русский

Чому українці повинні стати нацією майбутнього

Сьогодні ми втрачаємо унікальний шанс побудувати українську політичну націю, тобто спільноту людей, які пов’язують з Україною своє майбутнє. Замість цього, ми тяжіємо до європейських зразків національного будівництва столітньої давнини, які більше не актуальні у сучасному світі.

У 2014 році під впливом Євромайдану і, ще більше, російської агресії, контури української політичної нації почали окреслюватись особливо чітко. Для мешканців України постав вибір, з ким вони себе асоціюють і в якій країні хочуть жити далі.

Багато ж політичних і навколополітичних сил побачили в цьому процесі можливість компенсувати національний комплекс меншовартості та нашвидкуруч створити «правильну» українську державу: сформувати нарешті наш «правильний» історичний міф, визначити «правильних» героїв і ворогів, розповсюдити українську мову від Закарпаття до Луганщини. Справжній українець за цією концепцією повинен розмовляти українською, вважати Степана Бандеру національним героєм, святкувати 8 травня, замість 9-го, тощо. Всі, хто не вписуються в такий формат, є “недоукраїнцями” або й взагалі “ватниками”; і їх свідомо виключають із суспільної дискусії.

Такі ініціативи часто виправдані та корисні – особливо коли це стосується встановлення історичної правди й очищення історії України від радянських міфів. За багато століть бездержавного існування і за 23 роки неефективної державної політики в цьому питанні українські національні інтереси опинились під серйозною загрозою. Так, маніпуляції з історичними міфами зіграли значну роль в російській операції з анексії Криму та роздмухування конфлікту на Донбасі.

Однак що робити з громадянами, які, займаючи в цілому проукраїнські позиції, не поділяють того бачення української держави, яке пропонується сьогодні? Вони залишаються перед програшним вибором як для себе, так і для України: або «зламатися» і прийняти точку зору мейнстріму, або залишатись у такому собі «ідейному гетто», формуючи вдячний ґрунт для будь-якої антиукраїнської пропаганди. До того ж затвердження єдино правильного погляду на історію та реальність – це саме той радянський авторитарний підхід, від якого ми ніби намагаємось відійти. При всій повазі, сучасну Україну на ідеалах ОУН не побудуєш.

У сучасному глобалізованому світі існування однорідних націй є міфом. Він створювався поступово та пояснював, чому одні люди називаються французами, інші – німцями, треті – іспанцями, і так далі. Традиційні європейські нації були збудовані саме на такій платформі – звеличення міфу про славетне СПІЛЬНЕ історичне минуле: спільних героїв і ворогів, спільні перемоги та поразки, які сформували ту чи іншу державу. Більше того, європейці пройшли стадію націоналізму принаймні століття тому і зараз поступово – часто з великими труднощами – переходять до формату «нації для всіх».

Важкий історичний шлях України, з іншого боку, не дає можливості говорити про спільне минуле, а тим більше про спільне бачення цього минулого. Історичні питання є надто болючими та викликають багато протиріч між різними поколіннями та регіонами України, а спроби затвердити єдино правильне бачення історії сьогодні лише поглиблює цей конфлікт.

Ще один аспект, про який не надто люблять говорити, – кількість населення України стрімко зменшується, навіть якщо не враховувати втрату Криму та Донбасу.В Україні люди з різних причин не бажають народжувати дітей та емігрують у пошуках кращої долі. Окрім цього, країна не є привабливою для іммігрантів, які могли б компенсувати зменшення кількості «корінного» населення і, водночас, стати повноцінними членами українського суспільства. А це для України означає і додатковий драйвер для економічного зростання, і культурне збагачення, і професійні кадри у системі науки, освіти й охорони здоров’я. Інший шлях – неминуче демографічне старіння, збільшення кількості людей пенсійного віку і, як результат, зростання податкового навантаження на працююче населення.

Ексклюзивний спосіб побудови політичної нації (створення такого собі закритого клубу з любителів національної культури) – абсолютно безперспективний. Якщо ми й далі будемо намагатися загнати всіх у рамки «правильного» сприйняття світу та ігнорувати відмінності у поглядах, це неодмінно призведе до подальших проявів сепаратизму в різних регіонах України.

Українська держава повинна стати інклюзивною, тобто приймати до себе всіх бажаючих, хто погоджується з одним єдиним принципом:

Українська політична нація формується тими, хто пов’язує своє майбутнє з незалежною Україною.

Тими, хто хоче тут працювати та робити бізнес, займатися реформами, ростити своїх дітей і бажати їм залишитись в Україні. Інші фактори – погляд на історію, рідна мова, походження, колір шкіри, політичні вподобання, сексуальна орієнтація – є другорядними і не можуть нікому завадити стати українцем. Така модель, у якій цінністю є спільне майбутнє та бажання працювати заради його втілення, є основою для побудови сильної та успішної держави. Держави, яка забезпечує гідне життя для кожного свого громадянина, і з якою рахуються на міжнародній арені. Бачення ж цього майбутнього формулюється вільною дискусією у суспільстві, в якій кожна думка має місце.

Історію потрібно вивчати, щоб розуміти сьогодення. І наш народ матиме шанс, якщо дивитиметься не в минуле, а в майбутнє.

Автор Василь Михайлишин

dsq_thread_id:
5673896988
dsq_needs_sync:
1
Tagged under