• Українська
  • Русский
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Києве, спілкуйся українською! Кияни, якщо спілкуєтесь українською – поширюйте.

До Дня Незалежності країною прокотилася хвиля акцій, що спонукали
російськомовних патріотів переходити на українську мову – хтось агітував вести свої сторінки в соцмережах українською, хтось радив провести експеримент і бодай один святковий день говорити державною,

Києве, спілкуйся українською! Кияне, якщо спілкуєтесь українською – поширюйте.
а кампанія «Мовомарафон» переконувала, що за 25 днів можна виробити звичку і стати україномовним на все життя.
Сподіваюся, всі ці ініціативи були успішними, але хочу принагідно
нагадати і про найдієвіший метод українізації – не переходити на
російську.
Ми усі розбіжимося по русифікованих містах?
Ситуація в магазині: у черзі переді мною стоять хлопець і дівчина,
щебечуть (українською) між собою про якийсь фільм, але коли опиняються перед прилавком, до продавчині чомусь звертаються російською. Інший випадок: у купе поїзда завжди обираю верхні полиці, щоб ніхто не заважав і була можливість читати. Тож лежу й читаю, а знизу балакають (українською з елементами суржика) дві старші пані. На наступній зупинці до нас підсідає ще одна жіночка, російськомовна – і за мить уже вся трійця починає говорити російською.

Або історія про мою знайому, двадцятирічну україномовну дівчину, яка
живе в найзахіднішому (за півтори тисячі кілометрів від Росії!)
обласному центрі – Ужгороді. Вона працює оператором у службі таксі,
одного разу я телефоную туди й впізнаю її голос, але говорить вона…
російською! «Куда заказиваєтє машинку?» ‒ питає в мене знайома, а я,
спантеличений відповідаю: «Віка, з тобою все нормально? Чого це ти на
моє «Доброго дня!» відповідаєш чужою нам обом мовою?!». Вона пояснює, що в них у службі якось «так заведено». В україномовному місті
україномовні люди мають між собою переговорити російською, щоб замовити таксі (не кажучи вже про те, що для людей, які використовують жахливі покручі «машинка, чєловєчек, хлєбушек» у пеклі має бути заготовано окремий казан).
Таких історій – безліч. Ситуацій, коли природно україномовні люди
переходять на російську, хоча потреби в цьому немає. Серед причин цього глупого в своїй суті явища – і почуття меншовартості, і викривлене
сприйняття соціальних ролей (успішні, серйозні люди – російськомовні,
україномовними можуть бути тільки селяни), і тиск зовнішнього
середовища, коли людина вважає, що навколо неї – російськомовна
більшість. Але чи так це?
Скільки в Києві україномовних?
Правда ж, цікаво – а скільки у столиці України україномовних людей?
Час від часу десь виринає якась статистика, якісь результати
соціологічних опитувань, але точної цифри назвати ніхто не може. Так,
«на вухо», у Києві переважає російська мова, хоча впродовж останніх
років (і особливо після Євромайдану) мовна ситуація в місті суттєво
покращилася. Та все ж, на превеликий для всіх нас сором, столицю
Української держави ще не можна назвати україномовною. І, як би
парадоксально це не звучало, в Києві російська мова переважає не тому,
що там живе більшість російськомовних. Я абсолютно впевнений, що для
більшості киян рідною, материнською мовою є українська, в усьому її
діалектному й навіть суржиковому різноманітті. Чому ж ці люди не
говорять рідною мовою на вулицях свого міста? Відповідь вам підкаже моя знайома зі служби таксі – «бо так заведено».
Чимало російськомовних людей кажуть, що хотіли б перейти на
українську, але не мають відповідного для цього середовища. Зробіть їм
послугу, допоможіть – не переходьте на російську. Ніколи. В Україні може функціонувати демократична двомовність, але вона має передбачати взаємність: російськомовні розуміють українську, а ми, україномовні – змушують.

Не вірте в імперські вигадки про добрі манери, які нібито
змушують переходити на мову співрозмовника. Для російськомовного
громадянина України зрозуміти українську труднощів не складає. Якщо ж
хтось за чверть століття нашої незалежності так і не навчився розуміти
(не говорити, а бодай розуміти!) державну мову, то така людина або хам, і тоді не завдавайте собі клопоту дбати про її комфорт, або …хвора, і
тоді цим клінічним випадком маєте займатися не ви, а професіонали.
Пам’ятаєте, коли напередодні Помаранчевої революції люди почали
вдягати помаранчеві стрічки, шалики, одяг? Яку ейфорію тоді це
створювало – адже ми бачили, що на вулицях нас тисячі, мільйони, що ми –більшість. І це народило переможний, незламний дух. Уявіть, яким би було наше здивування, якби одного дня всі україномовні в Києві
заговорили українською. Виявилося б, що це україномовне місто!
Тож будьте собою. Шануйтеся. І не переходьте на російську!
Андрій Любка – письменник, ​(Малюнок художниці Вікторії Целуйко)

intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
dsq_thread_id:
5103616597
Tagged under

Apologies, but no related posts were found.