Kiev
  • Українська
  • Русский
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Атентат 21.10.1933 – здійснив оунівець Микола Лемик на чиновника Москви — радянського консула у Львові

Атентат 21.10.1933 – здійснив оунівець Микола Лемик на чиновника Москви — радянського консула у Львові, аби змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні.

Атентат 21.10.1933 - здійснив оунівець Микола Лемик на чиновника Москви — радянського консула у Львові, аби змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні.

– Ця людина спростовує те, що на Великій Україні тисячами винищували населення. Не через чуму зникали цілі родини, села, райони…, а голод, страшний і нечуваний, охопив Житницю Європи. Люди божеволіли від бажання їсти і починали вбивати один одного: матері, аби прогодувати старших готували найменшого на обід, чадо їло своїх батьків і навпаки. Вмирали тоді, коли набиті комори золотої пшениці під пильним наглядом НКВД гнило. А цілий світ наповнений гуманізмом – мовчав, удаючи, ніби нічого не бачить, не бачить злочину Кремля. Тому ми, Крайова екзекутива ОУН, мусимо звернути увагу і стати в обороні братів по той бік Збруча. Зробити се скоро, по свіжих слідах крові та змучено кістлявих тілах українців на Наддніпрянщині. Ми зчинемо атентат на дуже високу “шишку” совєцкого консулята – Майлова, який має ще тут особливі завдання “по українській ліні”, – доповідач дивився у вікно, його субтильну структуру тіла освітлювало смугляве сонце, яке бавилося помаранчевим кольором на фасаді сусіднього будинку і лише поодиноким відблиском долітало до кімнати, яка знаходилася у тіні усього, що так весело палало у перші дні духмяних вечірок бабиного літа.
Двоє чоловіків сиділи у кріслах. У їх головах слова провідника переростали із форми задуму до картини реалізації атентату. Обидва військовики усвідомлювали складність завдання і можливості гідно поставити процес – або трагічне фіаско.
З крісла стає полковник:
– Той дім під охороною мундурової і немундурової поліції, втім дістатися туди можна, якщо атентачик буде людина інтелігентна, з опанованими нервами, яка зможе не тільки виконати атентат, але й оборонити себе від НКВД і датися живим у руки польської міліції, аби згодом, найважливіше, – гідно постати на судовому процесі. Це має бути хлопець до двадцяти одного року, аби поляки не винесли смертного вироку.
Тоді світловолосий хлопчина, який нещодавно лише вийшов на волю, грайливо заграв посмішкою на обличчі:
– Такий хлопчина вже є – він підійшов до вікна і вже троє чоловіків дивилися на пустинну вулицю, освітлену передосінньою печаллю і наповнену вітрами на холодні зміни у природі.
– І хто ж він?
– Дев’ятнадцятирічний Микола Лемик, син бідного селянина з-під Львова, полковнику, – він відповів, не відводячи погляд від панни, що переходила самотню вуличку, наповнюючи її цоканням залізного каблучка. Коли кобіта зникла з поля зору той додав, – було багато кандидатів, з кінцевого таємного опитування сімдесят п’ять відсотків погодилися виконати завдання, але жереб випав на Миколу.
Коли Микола дізнався про своє обрання, він спокійно його прийняв і почав лагодити до атентату. Йдучи однією з львівських вуличок він вдивлявся у безтурботні обличчя людей, які крокували йому на зустріч. Вони не зважали на нього, адже пересічність зовнішності Миколи дозволяло йому лишатися непоміченим серед натовпу. Занадто сірий серед осіннього вбрання дерев, але таки подібний до кам’яних стін будинків. Він йшов у тіні до таємної квартири, де його вже чекали Шухевич і Підгайний.
Квартира була на диво світла і простора. Підгайний клопотався біля столу із горнятками для чаю, а Шухевич вдивлявся кудись вбік, роздуми розривали його із середини. Се зчитувалося із напружено зведених світлих брів і стиснутих вуст.
– Сам вже мусиш пришити собі нагрудну внутрішню праву кишеню, – говорив Підгайний, час від часу поглядаючи то на мовчазного Миколу, то на задуманого Шухевича. – Зліва маєш тримати пістолю і витягнути її, немов документи, адже ж ти лівак?
– Так, – відповів Микола чомусь дивлячись не на Підгайного, а на Шухевича.
Тут раптом Миколи почервонів і опустив очі додолу. Це не був жест слабкості чи сорому, його стривожила думка, доволі буденна у розмові із керівництвом організації. У той момент Шухевич нарешті перевів погляд на хлопця.
– Черевики, – промовив хлопець. – Вони у мене майже зовсім подерті, – він несміло продовжив, – чи не могли ми десь позичити кращі, бо, коли раптом… згину, то буде сором для Організації, що пальці вилазитимуть, – сміється.
– Ми купимо тобі нові черевики і шкарпетки, – відповів спокійно Шухевич.
– Дякую, – Микола нарешті зустрівся поглядом із Шухевичем. – Але можна мої подерті черевики відіслали додому, бо батько направить і зможе ще в них походити…
Шухевич раптово відвернувся убік, лише Підгайний побачив, як сльоза покотилася по його обличчю. Коли Лемик пішов, той промовив:
– Най радше пішов би сам.
Підгайний і собі думав те саме.
Останнє перед атентатом вони бачилися із Лемиком, проводячи того до готелю “Народна гостинниця”:
– Ти маєш вчинити смертельний постріл у представника большевицького режиму, як протест проти голодної смерти мільйонів братів в Україні, маєш боронитися аж до приходу польської поліції, аби віддатися живим і на суді голосно заговорити про злочини Кремля, – продовжував Підгайний, поки безтурботні парубки Шухевич і Лемик усмішками порозуміння перекидалися один з одним у сю жовтневу теплу днину.
Другого дня увечері у надзвичайних виданнях львівських часописів промайнула вістка, що член ОУН Миколи Лемик влучним пострілом з пістоля вбив большевицького консуляту у Львові, поранивши одного енкеведиста і здався живим у руки польської поліції.
– Так, на приказ ОУН я прийшов до консуляту з метою вбити представника московської влади, яка силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю, – заявив Микола Лемик на суді, коли осіння листва гнала 1933 рік вулицями Львова.

Марі Мамайка

P.S.

“У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні…” — це вже розповідає Ярослав Лемик, близький родич Миколи.

snap_isAutoPosted:
1
snap_MYURL:
snapEdIT:
1
intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
snapFB:
s:377:"a:1:{i:0;a:13:{s:2:"do";s:1:"1";s:8:"postType";s:1:"A";s:10:"AttachPost";s:1:"2";s:10:"SNAPformat";s:18:"%TITLE% %SITENAME%";s:9:"isAutoImg";s:1:"A";s:8:"imgToUse";s:0:"";s:9:"isAutoURL";s:1:"A";s:8:"urlToUse";s:0:"";s:4:"doFB";s:1:"1";s:11:"isPrePosted";s:1:"1";s:8:"isPosted";s:1:"1";s:4:"pgID";s:31:"457494524432677_633695560145905";s:5:"pDate";s:19:"2016-10-22 15:57:50";}}";
dsq_thread_id:
5244096029