• Українська
  • Русский

Від внеску українців у перемогу Путін залишив лише прізвище Бандери

Віталій Портніков

У 1978 році на радянські телеекрани вийшов документальний серіал знаменитого Романа Кармена – безпрецедентна на ті часи радянсько-американська копродукція, за участю видатного американського актора Берта Ланкастера. З точки зору радянської ідеології фільм допоміг західному глядачеві дізнатися правду про війну на Східному фронті. Але насправді ніякі факти у війні на Східному фронті від американців або англійців ніколи не приховувалися. А ось те, про що дізнався радянський глядач, дійсно було важливим – фільм наочно демонстрував, що без участі країн-союзниць, без їхньої допомоги Радянському Союзу перемога у Другій світовій війні була б неможливою.

Чи залишив цей фільм відбиток у свідомості жителів Радянського Союзу? На моє здивування – а я дивився його дитиною – практично ніякого. Жителі Радянського Союзу вважали за краще – та й як могли інакше? – жити у світі пропагандистських кліше, які стверджували, що союзники не те щоб не допомагали, а навіть заважали Радянському Союзу перемогти.

Із роками – вже у путінській Росії – це викривлене трактування історії тільки посилиться, президент Росії буде стверджувати, що перемогу можна було отримати і без українців. А тепер, у новій статті Путіна, від внеску українців у перемогу залишилося хіба що прізвище Степана Бандери, в’язня гітлерівського концтабору, яке Путін впевнено ставить в один ряд з іменами справжніх колабораціоністів – Квіслінга, Петена, Власова.

Стаття Путіна в журналі National Interest підтвердила, що російський президент продовжує дотримуватися сталінського трактування історії Другої світової війни. Головне, що хоче довести Путін – так це те, що у війні винні всі, а не тільки агресори.

Путін практично зрівнює спроби умиротворення агресора, які робилися Великою Британією і Францією та призвели до ганебного розділу Чехословаччини, і співучасть в агресії, після якого Гітлером і Сталіним було розділено Польщу.

Він зрівнює готовність Великої Британії і Франції виконати свої зобов’язання стосовно Польщі і готовність Радянського Союзу вдарити у тил польської армії. У тому, що після цього удару Польська держава перестала існувати, він звинувачує керівників цієї держави, а не агресора.

Путін звично виправдовує окупацію Латвії, Литви та Естонії і зазначає: “Їхній вступ до СРСР був реалізований на договірних засадах, за згодою обраної влади. Це відповідало нормам міжнародного права і державного права того часу”.

Потрібно зрозуміти, що Путіна цікавить не лише історія. Історія для нього – лише основа для виправдання власних завоювань і подальшої експансії.

У СРСР про роль країн-союзниць у Другій світовій війні намагалися не згадувати саме тому, що потрібно було пояснити сенс Холодної війни і “залізної завіси”. Путін своїм пасажем про країни Балтії виправдовує окупацію Криму, Абхазії, Південної Осетії, частини Донбасу, Придністров’я. Адже і зараз, з путінської точки зору, все відбувається “на договірних засадах, за згодою обраної влади” і “відповідає” міжнародному праву.

Схоже, що Путіну хочеться повернутися у 1945 рік, у часи поділу світу між великими державами. Ось чому він з такою ностальгією згадує про Ялтинську конференцію і з такою надією закликає до саміту керівників країн – постійних членів Ради безпеки ООН. Те, що з того часу все безповоротно змінилося, схоже, Путіна не дуже цікавить – як і те, що зараз потрібно думати не про новий поділ світу, а про об’єднання зусиль перед коронавірусом і економічним крахом.

Путін немовби живе у минулому і намагається нав’язати це минуле іншим. Кому – за допомогою статей. А кому – як у випадку з Україною – за допомогою танків.

intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
Tagged under