• Українська
  • Русский

“Слуга народу” – вже майже “Единая Россия”

Віталій Портников
Журналіст, публіцист

Україну ми зберегли, а демократію – ні

Було б наївно і нечесно стверджувати, що ліквідація депутатської недоторканності – це такий хитрий винахід президента Володимира Зеленського та його команди для встановлення контролю над країною і елітами.

Це, щонайменше, смішно на тлі багаторічних обіцянок зняти недоторканність, з якими виступали всі без винятку політичні сили країни, котрі переконували громадян, що парламент існує головним чином для того, щоб в ньому отримували недоторканність бандити і бізнесмени, які бандити за визначенням, – пише Віталій Портников для видання “Букви“.

Депутатська недоторканність допомагала проводити різні акції протесту – від акції “Україна без Кучми” до обох Майданів

Те, що парламент неодноразово позбавляв недоторканності депутатів, запідозрених в різних злочинах – а потім їх справи елементарним чином розсипалися в судах, ігнорували громадська думка і ті ж політики. Те, що відсутність депутатського імунітету у політиків, які, відмовившись від мандатів, йшли у виконавчу владу, використовували потім для політичних репресій (згадаємо Юлію Тимошенко і Юрія Луценка), ігнорувала громадська думка. Те, що саме депутатська недоторканність допомагала проводити різні акції протесту – від акції “Україна без Кучми” до обох Майданів, захищала незалежні засоби масової інформації і цивільний сектор, ігнорувала громадська думка. Те, що в умовах контрольованого і корумпованого правосуддя і залежних від влади і олігархів силових структур депутатська недоторканність була одним з небагатьох інструментів, які стримують свавілля, ігнорувала громадська думка. Те, що сьогодні в умовах повністю контрольованого Офісом президента парламенту недоторканності можна в будь-який момент позбавити будь-кого, ігнорує громадська думка. І ось чому.

Після того, як людина стає депутатом, її прийнято ненавидіти, бо вона дорвалася до ресурсів, про які середньостатистичний українець може тільки мріяти

Ненависть українського суспільства до влади має чітко виражений класовий характер. Суспільство не любить багатих і успішних. Вважає їх усіх злодіями – втім, не без підстав. Депутат – природна частина цієї вертикалі успіху. У депутати прийнято прагнути – за успіхом і грошима, зрозуміло. Питання “чому ви не депутат?” я чую протягом всієї своєї професійної кар’єри, набагато успішнішої, ніж кар’єри доброї сотні депутатів нинішньої Ради. Бо якщо ви такий розумний – то чому ви такий бідний? Чому ви не депутат? Але після того, як людина стає депутатом, її прийнято ненавидіти, бо вона дорвалася до ресурсів, про які середньостатистичний українець може тільки мріяти. Отже, депутатська недоторканність може викликати тільки лють. І цю лють протягом усіх цих десятиліть експлуатувала українська політична еліта в цілях самозбереження. І якщо раптом і цього разу історію з недоторканністю вдасться загальмувати, наприклад, за допомогою Конституційного суду, буде експлуатувати і далі. Тому що Карфаген повинен бути зруйнований. Тому що авторитаризм повинен бути побудований.

За кого б не проголосували українці на президентських і парламентських виборах 2019 року, вони отримали б авторитаризм

Так, Україна вагітна цим авторитаризмом – і за кого б не проголосували українці на президентських і парламентських виборах 2019 року, вони отримали б авторитаризм. У Януковича не вийшло тільки тому, що він будував не авторитарний, а кримінальний режим, готовий в будь-який зручний момент лягти під Кремль і не влаштовував нікого. Майдан 2013-2014 років і війна з Росією настільки підірвали самі основи авторитаризму, що ми отримали п’ять років нестійкої анархічної демократії, яка не влаштовувала ні владу, ні суспільство. Але тепер – давай, до побачення! Українська демократія наказала довго жити і якщо авторитаризм не вийде витягнути на своїх плечах Зеленському, значить, плодами довіри до нього скористається його наступник – справжній авторитарний правитель, імені якого ми поки що не знаємо, як на початку 1999 року в Росії не знали імені Путіна.

Немає нічого простішого, ніж посадити в пастку народ, який хоче не свободи, а справедливості

Але це саме він – 1999 рік, нарешті прийшов на українську землю. І, до речі, скасування недоторканності – це ще один сигнал еліті, що з плюралізмом інтересів покінчено, що заради заробітку і грабежу потрібно згуртуватися навколо єдиного центру, як це і було в Росії, де створена під Путіна партія “Единство” злилася в екстазі з номенклатурним “Отечеством” і регіональними лідерами з “Всей России” в монструозну “Единую Россию”. “Слуга народу” – вже майже “Единая Россия”, але ліками від дилетантизму її активу стане саме злиття з більшою частиною попередніх еліт. І все – пастка закриється. А в цій пастці надовго опиниться український народ. Бо немає нічого простішого, ніж посадити в пастку народ, який хоче не свободи, а справедливості.

Варто визнати, що Україна, як колишня провінція імперії, знаходиться в уповільненому розвитку по відношенню до метрополії, а українські Майдани виконують важливу функцію не так прискорювача розвитку країни, скільки рятівника її державності, сприяють тому, щоб розвиток відбувався саме в українських, а не в російських кордонах. Тому Україну ми зберегли – і збережемо, а демократію не вберегли – і навряд чи убережемо, тому що для збереження демократії необхідний суспільний запит на свободу, а не на месію, добробут і посадки.

Україну ми зберегли – і збережемо, а демократію не вберегли – і навряд чи убережемо

Саме тому Україна з кожним днем буде все більш схожою на Росію часів раннього Путіна, а для розуміння того, що буде з нами далі, доведеться уважно стежити за розвитком сусідньої країни. Тому що те, що буде в Росії після Путіна – те ж саме, швидше за все, буде і у нас через 15-20 років після російських змін.

intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
Tagged under