• Українська
  • Русский

На захист рептилоїдів

Відколи з приходом президента Трампа в заявах офіційних осіб США з’явилася визначеність стосовно Росії та російсько-української війни, а омріяні протитанкові «джавліни» кількістю аж 37 установок і 210 ракет стали для нас близькою реальністю, в Україні зітхнули з полегшенням: нарешті, мовляв, Америка стала проукраїнською. Та годі: Америка не була й не стала проукраїнською і загалом не має такою стати, вона проамериканська. Подбати про те, щоб ми отримали зиск від співпраці з нею, — наше, а не її завдання.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Вислів «Вашингтонський обком» (у сенсі нахрапистого втручання у внутрішню політику фактично залежної країни) народився не в нас, а якраз у Росії, ще тій, яка вдячно приймала «ніжки Буша» й навчалася капіталізму з демократією. Тоді тамтешні «патріоти» страшенно ображалися, що американське посольство дозволяє собі давати поради. А воно лише намагалося тримати під символічним контролем ядерного монстра. Не утримало. Не змогло запобігти ані інтервенціям у «зони інтересів» включно з Абхазією та Придністров’ям (Перша чеченська війна в тому самому ряду), ані бандитській економіці, ані приходу до влади чекістів. Не виховало ділової етики й поваги до універсальних цінностей, попри мільярдні гуманітарні програми USAID. Звідси логічне питання: це підшефні виявилися такими нездарами чи обком не таким уже обкомом?

З Україною точнісінько така сама картина. Коли вже згадана Вікторія Нуланд чотири роки тому заявила, що від 1991-го США витратили $5 млрд на розвиток демократії в Україні, вона саме це мала на увазі: всілякі гуманітарні програми, часом напрочуд ефективні, хоч і з відтермінованим результатом, подекуди витратні й безглузді, але це класична м’яка сила, ніяке не керування. Інша річ, що, коли ми розраховуємо на якісь конкретні дії від нашого «гаранта безпеки», він, своєю чергою, може ставити свої умови. Образливо? А от на біса було розвалювати армію й обирати тих, хто здавав країну Москві гуртом і вроздріб?

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Загалом у зовнішньому керуванні країн, що розвиваються, якщо воно має кінцеву позначку, нічого трагічного. З чотирьох найуспішніших країн світу три — Німеччина, Японія, Південна Корея — перебували під тривалим контролем «Великого Брата». Але правда й те, що чимало підопічних, особливо в Латинській Америці, виявилися звичайними «сучими синами, але нашими сучими синами» (крилатий вислів на адресу чи то нікарагуанського диктатора Сомоси, чи то домініканського Трухільйо). Тож усе зрештою залежить не від того, хто дає вказівки (і гроші, і зброю), а від того, хто їх приймає чи не приймає.

Перекладати відповідальність за провали на який завгодно обком — це за великим рахунком вияв давніх радянських (і, ще давніше, російських імперських) комплексів меншовартості. Те саме, що віра в жидомасонів, світовий уряд, Більдерберзький клуб і марсіан-рептилоїдів. У Росії досі вірять, що «анґлічанка ґадіт», останнього царя скинула британська розвідка за допомогою Ротшильдів, а штаб-квартиру «казáков» у Москві знищили лицарі-тамплієри.

Відомо, що нинішнього посла США в Україні Марі Йованович у багатьох кабінетах на Банковій щиро ненавидять, називаючи між собою Марією Іванівною. Мовляв, тисне. Особливо коли йдеться про антикорупційні заходи. А що робити, коли цілі підрозділи державного апарату в нас фінансуються за рахунок іноземної допомоги? А ви не беріть! Кажуть, що деякі поради з Вашингтона та з вулиці Сікорського некваліфіковані. А ви сперечайтеся, доводьте, сваріться, а не бігайте по одному по особисту підтримку!

Незалежність у сучасному глобалізованому світі не є абсолютною цінністю. Практично кожна міжнародна угода так чи так означає певну поступку суверенітету: зобов’язання, обмеження, мораторії. Не кажучи про добровільне об’єднання в такому наддержавному — можливо, не взірцевому, але діючому — утворенні, як Євросоюз. Не подобаються спільні правила — порахуй усі вигоди/втрати й виходь. Он Британія вийшла. Тепер, схоже, шкодує.

Жорсткий список вимог для підписання Угоди про асоціацію з ЄС у кінцевому підсумку, як виявилося, нікому не був потрібен, крім України. За браком відповідальності вітчизняного політикуму загалом хоч якийсь стримувальний фактор великої шкоди не завдасть.

АВТОР ЮРІЙ МАКАРОВ

ТИЖДЕНЬ

dsq_needs_sync:
1
Tagged under