• Українська
  • Русский

Країна проїдання

автор: ВАДИМ НОВІКОВ

Чому влада не стимулює українців заощаджувати?

Україна — бідна країна, найбідніша в Європі (поряд з Молдовою), бідніша від багатьох країн Латинської Америки та Африки, які ще 30 років тому були незрівнянно біднішими за нас. Для подолання бідності необхідне економічне зростання не менше 7% річних протягом не менше 20 років.

Для економічного зростання необхідні фінансові ресурси — інвестиції обсягом хоча б 27-35% від ВВП. Головне джерело інвестицій — внутрішні заощадження, іноземні інвестиції не можуть становити значну частку необхідних інвестицій. Внутрішніх заощаджень у нас недостатньо, бо ми бідна країна.

Начебто замкнене коло, але остання теза неправильна: деякі бідні країни, навіть бідніші за Україну, мали і мають високий рівень заощаджень.

У 2017 році в Україні валові заощадження, тобто заощадження населення, підприємств та держави, становили 13% до ВВП (тут і далі дані Світового банку).

У 2019 році валові заощадження в Китаї становили 47% до ВВП, Непалі та Філіппінах — 44%, Мавританії — 38%, Бангладеш – 36%. Вище 30% до ВВП заощаджували Киргизстан, Індонезія, Індія, Шрі Ланка.

Ці країни важко назвати заможними. Середній рівень заощаджень для країн з низькими й середніми доходами — 31%, для країн з високими доходами — 23%. Тобто бідні заощаджують більше, ніж багаті, хоча це здається розривом шаблону.

Найбільше заощаджують ті, хто прагне розвиватися і багатіти. За останні 20 років рівень заощаджень в Китаї жодного разу не опускався нижче 35%, коливаючись на рівні 40-50%. За останні 30 років в Південній Кореї заощадження жодного разу не були нижчими за 31%, а в Малайзії цей показник ніколи не був меншим за 28%.

Хто заощаджує мало

З 2010 року середній рівень заощаджень до ВВП у світі становить 25%. Країни, які мають менші заощадження, відстають від росту світової економіки. Це можуть собі дозволити дві групи країн: дуже багаті, для яких швидке зростання неактуальне, і дуже бідні країни, які не мають економічної політики швидкого зростання.

Приміром, країни Євросоюзу з 2010 року мали рівень заощаджень 20-22% до ВВП, США — 16-20%, Канада — 19-22%, Великобританія — 12-13%.

Серед багатих країн теж є країни з високим рівнем заощадження, наприклад, Швеція, Швейцарія, Норвегія, Ірландія, Сінгапур, але загальний рівень заощаджень багатих країн становить 21-23% до ВВП. Високий рівень заощаджень багатим країнам не дуже потрібен, бо їм нема куди інвестувати такі обсяги капіталу всередині країни, зайві кошти вони інвестують за кордоном.

Бідним країнам високий рівень заощаджень украй необхідний, без цього неможливо позбавитися бідності. Якщо бідні хочуть подолати бідність, вони не можуть собі дозволити мати низький рівень заощаджень. Тому такий песимізм викликає економічна перспектива “чорної” Африки (на південь від Сахари), де середній рівень заощаджень у 2017 році становив 18% до ВВП.

З 2010 року в цьому регіоні рівень заощаджень становив 17-21%, і це вже успіх, бо в деяких країнах регіону заощадження були значно нижчими: Бенін — 11-18%, Кенія — 10-15%, Гамбія — 4-12%. Україна з 2010 року мала рівень заощаджень 9-18%, що катастрофічно мало навіть на тлі африканських показників.

Якщо визначити мінімальний рівень заощаджень, який дає можливість зростання хоч трохи вище середнього світового, 27% до ВВП, то за останні 20 років тільки три роки (2002-2004) Україна мала заощадження вище цього рівня, бо тоді склалися винятково сприятливі для країни умови на світовому ринку.

Однак для подолання бідності високий рівень заощаджень — 27% і вище — повинен бути не протягом року або трьох, а 20-30 років поспіль.

Потрібне усвідомлення того, що низький рівень заощаджень навіки консервує бідність країни. Африка починає це усвідомлювати. Кенійська преса закликає змінити “споживчий” спосіб життя на “ощадливий”. Тимчасом суспільна думка України все ще молиться на прихід міфічного “іноземного інвестора”, не усвідомлюючи, що тільки внутрішні заощадження здатні подолати бідність.Чимало журналістів та експертів називають державний бюджет “бюджетом проїдання”, хоча “проїданням” є вся вітчизняна економіка і спосіб життя. Не державний бюджет, а українська політика, економіка і нація загалом не дбають про майбутнє і не налаштовані на подолання бідності. Україна — зразкова “країна проїдання”.

Хто забезпечує валові заощадження

За даними Держстату України за 2017 рік, 70% валових заощаджень забезпечували підприємства, головним чином нефінансові.

Що покаже порівняння цих даних із структурою заощаджень Індії?

Протягом 2011-2017 років валові заощадження в Індії трималися в межах 31-35% до ВВП, що більш ніж удвічі вище українського рівня. Причому 61% валових заощаджень в Індії забезпечували домогосподарства, 35% — підприємства, 4% — державний сектор. Результат — швидке зростання в Індії, занепад в Україні.

Несприятлива ситуація із заощадженнями в Україні має два аспекти: низький рівень валових заощаджень та несприятлива їх пропорція: надто велика частка підприємств і мала частка домогосподарств. Вирішувати треба обидві проблеми.

Перерозподіл заощаджень від підприємств до домогосподарств, здається, не має сенсу, бо це начебто перекладання грошей з кишені в кишеню. Це не так.

Головне завдання української економіки — її реструктуризація, перехід від аграрно-сировинної економіки до високотехнологічної. Заощадження підприємств інвестуються в консервацію структури економіки, бо виробник зерна не буде інвестувати у випуск мікропроцесорів. Частка підприємств в загальному обсягу капітальних інвестицій приблизно така ж, як і в валових заощадженнях, — 70%.

Щоб поміняти структуру економіки, інвесторами повинні бути не підприємства, а спеціалізовані інституції: банки розвитку, венчурні інвестиційні фонди, інноваційні інкубатори, тобто інституції, які не мають галузевої належності. Як це зробити?

Якщо запровадити обов’язкову накопичувальну пенсійну систему поряд із солідарною хоча б на рівні 2% від середньої зарплати, тобто 200 грн на місяць з працівника, то 10 млн осіб дадуть 24 млрд грн заощаджень, які в середньому будуть два десятки років використовуватися як інвестиційний ресурс.

Цей ресурс можна перетворити, наприклад, в акції банку розвитку на зразок ЄБРР.

Якби це було зроблено 15 років тому, то ми б мали банк з власним капіталом в обсязі сотень мільярдів гривень. Це умовно, без урахування інфляції, але навіть з урахуванням інфляції це був би найбільший банк в Україні, приблизно такий же за капіталом, як ЄБРР, який є найбільшим інвестором в українську економіку.

Однак це за умови, що його створили б як нормальний банк розвитку. У 2003 році український аналог ЄБРР був створений під назвою УБРР, але таким страхітливим чином, що він не зміг почати роботу і був проданий китайцям.

Ці умовні 200 грн мали б персоналізований вигляд як приватний пакет акцій банку, який при виході його власника на пенсію коштував би десятки або сотні тисяч гривень і забезпечував кілька тисяч гривень щомісячної додаткової пенсії.Таким чином, навіть така мала реструктуризація як переспрямування лише 5% нинішнього обсягу заощаджень з промисловості до домогосподарств з подальшим інвестуванням в інституції економічного розвитку може дати суттєвий ефект як для зміни структури економіки, так і для соціального забезпечення.

Як вплинути на рівень та структуру заощаджень

Цей приклад навмисно примітивізований для спрощення пояснень. Насправді механізм заощадження через накопичувальні пенсійні фонди складніший, та й він не може бути єдиним інструментом. Зміна структури заощаджень мусить бути значно більшою, ніж 5%, тому різних інструментів повинно бути багато.

Наприклад — заощадження через розвиток страхування життя, через створення фондового ринку в Україні, через збільшення вкладів населення в банки.

Остання пропозиція — найбільш очевидна. Поза межами банківської системи обертається майже 400 млрд грн (інформацію про готівкову гривню оприлюднює НБУ, достовірної інформації про готівкові долари та євро не існує, опосередковані оцінки в кілька разів перевищують обсяг готівки в гривні, тобто загальна готівкова маса за межами банківського сектору перевищує трильйон гривень).

Щодо грошової маси в банківський системі: маса готівки тільки в національній валюті (а є ще обсяги в доларах) у два-три рази більша, ніж в країнах Європи. Якби цю масу зменшити, країна отримала б мінімум 200 млрд грн кредитного ресурсу. Певна його частка може бути використана на інвестиційні проекти.

Причини такого великого обсягу готівки поза банківською системою різні. Закордонні дослідження спираються на рандомізовані контрольовані дослідження (методика запозичена з медичних досліджень), які мають доказову силу.

Ці дослідження спростовують популярну тезу, що на значний обсяг готівки в обігу впливає погана фінансова грамотність населення. Експериментально доведено: не впливає. Фінансові курси підвищують грамотність людей, але не впливають на їх поведінку. Тут діють інші чинники, головний з яких — фактор доступності послуг.

Якщо до найближчого відділення банку 30 км українських або африканських доріг, то годі сподіватися, що це надихне користуватися банківськими послугами.

Коли ж кенійський мобільний оператор запропонував відкриття банківських рахунків через мобільний інтернет, то за перші чотири місяці було відкрито 2 млн рахунків і покладено на них 47 млн дол. Вклади по 20 доларів — це смішні гроші для заможної країни, але це показово для бідної африканської країни.

Як тільки був запропонований легкий доступ до банківських послуг, попит на них виник миттєво без будь-яких витрат на підвищення фінансової грамотності.

У країнах Латинської Америки для полегшення доступності банківських послуг широко застосовувалися державні поштові служби, яким була надана можливість пропонувати банківські послуги у найвіддаленіших селах.

“Укрпошта” могла б діяти так само, але до 2019 року в жодному її відділені навіть не було POS-терміналу. Деякі банківські функції “Укрпошта” виконує — переказ коштів, виплати пенсій, але вони обмежені і не спрямовані на заощадження.

Ще один приклад, коли просте технологічне рішення значно збільшувало заощадження на банківських рахунках: нагадування через SMS. Проведене в кількох країнах дослідження показало, що нагадування про поповнення накопичувального рахунку давало приріст заощаджень в середньому на 6%.

Дослідження також довели ефективність цільового заощадження. Якщо окремо заощаджувати на лікування, освіту та весілля, це збільшує обсяг заощаджень.Це типові приклади поведінкової економіки — нового напрямку економічної науки, яка виникла на перетині психології та економіки і дозволила не просто висловлювати думки з приводу факторів економічної поведінки, але й перевіряти їх. На жаль, жодного такого дослідження заощаджень в Україні автор не знає.

Чинники заощаджень, які треба дослідити

Рівень розвитку тіньової економіки. Зрозуміло, що в тіньовому секторі платежі проходять тільки готівкою — національною або іноземною. Тому зменшення тіньового сектору повинно зменшувати потребу в готівковому обігу.

Хоча звіт Мінекономіки за 2018  рік показує зменшення тіньової економіки у відсотках до ВВП, розрахованої всіма чотирма методами, від 1 до 4 процентних пунктів, готівковий обсяг гривні поза банківською системою значно зріс.

Ця явна аномалія потребує пояснення. Мінекономіки дещо змінило методику монетарної оцінки тіньової економіки, і змінена методика показала не зменшення, а зростання тіньового сектору, що суперечить всім іншим методам оцінки.

Очевидно, що достовірно виміряти обсяг “тіні” поки що неможливо, як і неможливо оцінити потенційні ресурси заощаджень шляхом зменшення “тіні”.

Вплив культурних та інших неекономічних чинників. Демографічна структура населення, при якій у сім’ях є невелика кількість утриманців, зменшує споживання і збільшує заощадження. Відсутність державного пенсійного забезпечення примушує заощаджувати на старість самостійно. Такі чинники перебувають за межами економіки, але суттєво впливають на рівень заощаджень.

Найвпливовішим з них є національна культура. Є велика кількість досліджень, які показують залежність рівня заощаджень від національної культури. Ощадлива поведінка людини зберігається навіть тоді, коли вона, наприклад, через міграцію потрапляє в суспільство з іншими “споживчими” стандартами поведінки.

Показово, що не тільки зберігається, а й передається у друге і третє покоління, аж поки не відбудеться культурна асиміляція. Однак просто стверджувати, що китайці заощаджують майже половину ВВП, тому що вони китайці, а українці заощаджують утричі менше, бо вони не китайці, непродуктивно.

Культурні стереотипи поведінки формувалися історично. Вони не обумовлені біологічно, тому з часом можуть змінюватися під впливом різних чинників, зокрема, політичних. Це означає, що засобами економічної політики можна впливати на поведінку людей, заохочуючи їх заощаджувати. Така політика характерна навіть в країнах з китайською культурною традицією, наприклад, у Сінгапурі.

Політико-економічні заходи збільшення заощаджень. Украй корисно дослідити та перевірити на практиці заходи економічної політики, які за останні 70 років успішно використовувалися для стимулювання заощаджень та інвестицій.

Дослідженню цього явища присвячена величезна кількість емпіричних і теоретичних робіт, але досі нема повної ясності щодо факторів високого рівня заощаджень і заходів економічної політики, яка стимулює такий рівень.

Тим не менш, є заходи, перевірені не однією країною.

Обов’язкові ощадні фонди, які застосовувалися в Японії, Сінгапурі та Малайзії. Вони схожі на накопичувальні пенсійні рахунки, але є відмінності: з фонду можна взяти кошти в разі медичної потреби. Було б корисно дати людям на вибір: як ощадні, так і пенсійні фонди, причому з різними програмами заощадження.

Заохочення реінвестування прибутку, а не виплати його через дивіденди. Цей захід використовували Південна Корея, Сінгапур, Тайвань і Китай.

Заміна податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал є найбільш досконалим виглядом цього заходу, але стимул реінвестування прибутку може мати й інші форми реалізації. Тобто його можна застосовувати в рамках моделі оподаткування прибутку підприємств, хоч це складніше адмініструвати.

Оподаткування придбання предметів розкоші. Оподаткування таких товарів в Китаї при імпорті складається з трьох компонентів: мита, ПДВ та податку на споживання. Для ювелірних виробів сума цих трьох складових становить 60%, для годинників і косметики — до 56%, для жіночих сумочок — до 69%.

Правда, такі високі податки сприяють розвитку чорного ринку, але для “країни проїдання” податок на надмірне споживання може бути дуже корисним.

Щодо заощаджень підприємств, то для українських умов істотним фактором збільшення заощаджень та інвестицій (близько 10 млрд дол на рік) є протидія виведенню заощаджень за межі країни через механізм трансфертних цін.

Цей захід не збільшить рівень заощаджень підприємств, але залишить їх в банківській системі України, а не виведе за кордон. Тільки завдяки цьому фактору заощадження підприємств в Україні можуть подвоїтися.

Також треба переосмислити деякі стереотипи економічної політики, наприклад, уявлення про позитивний вплив кредитів на економічне зростання. Структура банківських кредитів свідчить, що тільки кредити підприємствам мають позитивну кореляцію з ростом ВВП, а позики домогосподарствам такої кореляції не мають. Уперше це було доведено в дослідженні Світового банку у 2008 році.

Це особливо зрозуміло на прикладі кредитування в Україні. “Огляд банківського сектору” Нацбанку від серпня 2019 року дає такі цифри: 80% позик домогосподарствам було видано на споживчі цілі і на придбання автомобілів, решта 20% — на будівництво, ремонт та купівлю нерухомості.

Ці 20% ще можуть вплинути на зростання ВВП, однак 80% впливають на зростання ВВП інших економік. Якщо українці не можуть зробити нормальну машину або телевізор, то можна фінансувати їх придбання не кредитуванням, а накопиченням коштів на цільовому рахунку. Так країна буде фінансувати чужу промисловість, але дасть хоч якийсь фінансовий ресурс для розвитку місцевої.

Тож розумно б було не радіти зростанню споживчого кредитування, як це робить НБУ у вказаному огляді, а обмежувати доступ до споживчого кредиту, наприклад, високими нормами резервування при банківському споживчому кредитуванні.

Зростання споживчого кредитування — благо для банків, бо збільшує їх доходність, але це погано для країни, бо зменшує інвестиційні ресурси для економічного зростання. Це так само, як з ОВДП та сертифікатами НБУ: у них вкладено 30% активів банків країни, що для них добре, але це погано для реального сектору, який втрачає доступ до 400 млрд грн кредитних ресурсів.

Чужі заощадження

Якщо країна не заощаджує сама, то джерелом зростання можуть бути заощадження іноземців, які надходять до країни як прямі іноземні інвестиції або довгострокові кредити. У 2018 році із загального обсягу інвестицій 579 млрд грн іноземних інвестицій було лише 1,8 млрд грн або 0,3%.

Кредити іноземних банків становили 8,2 млрд грн або 1,4% загального обсягу капітальних інвестицій. Отже, іноземних джерел для економічного розвитку України зараз нема. Якщо розкрити реальних власників іноземних інвестицій, які надходять з Кіпру, Нідерландів чи Швейцарії, то стане зрозуміло: це незаконно виведені за кордон заощадження українських підприємств.

Уповання на чужі заощадження, які принесе іноземний інвестор, набули в суспільній свідомості українців ненормально перебільшеного вигляду. Вони вже нагадують щось на кшталт “карго культу”.

У часи Другої світової війни на остови Меланезії американці літаками завозили продовольство та одяг, частина яких діставалася місцевому населенню.

Уявивши, що ці блага є посланням предків, а літаки — їх посланцями, населення стало будувати з гілок і листя макети літаків в натуральну величину і поклонятися їм.

Це поклоніння стало релігійним культом, який отримав назву “карго культ”. Таке культове ставлення в Україні зараз виникає до міфічного “іноземного інвестора”.

Країна розвивається завдяки внутрішнім джерелам, і це нормально. Розвиток дуже незначний, бо ВВП проїдається або виводиться за кордон, а не заощаджується.

Спекулятивний іноземний капітал шкідливий для економіки. Його потрібно заборонити або сильно обмежити в допуску на вітчизняний ринок, який ще надто малий і слабкий, щоб витримати раптові припливи і ще більш раптові витоки.  Прямі іноземні інвестиції потрібні, перш за все, як джерело нових технологій.

Південна Корея, одна з найбільш успішних країн у подоланні бідності, на початку свого фантастичного економічного ривка взагалі забороняла іноземні інвестиції, бо вважала їх загрозою для незалежності. Фінансовим механізмом залучення іноземного капіталу у корейців були гарантовані державою довгострокові кредити.

Іноземним інвесторам корейці дозволили увійти в країну лише тоді, коли її економіка зміцніла і загроза втрати економічної незалежності зникла.

Висновок

За майже 30 років незалежності жоден уряд України не ставив за мету накопичення заощаджень для їх використання на інвестиційні цілі. Проте заощадження не падають з неба, вони є результатом поведінки населення і підприємств, яка повинна керуватися економічною політикою держави.

Якщо Україна хоче подолати бідність і стати до лав розвинутих країн, вона мусить розробити і втілити таку економічну політику, яка мінімум удвічі збільшить рівень заощаджень і спрямує їх на інвестиції в реальний сектор економіки.

На жаль, жодного слова про такі наміри від нової влади не чути, лише звичний набір неоліберальних штампів: дерегуляція, приватизація, лібералізація. Невже Україна назавжди залишиться “країною проїдання”?

Вадим Новіков, економіст 
ЕКОНОМІЧНА ПРАВДА

intense_post_subtitle:
intense_post_single_template:
intense_featured_gallery:
intense_featured_image_type:
standard
intense_image_shadow:
null
intense_hover_effect_type:
null
intense_hover_effect:
0
intense_featured_audio_url:
intense_featured_video_type:
intense_featured_color:
Tagged under